Читать книгу Загадкова кімната онлайн

84 страница из 105

Те ж саме я роблю в серці будинку, стоячи на розкішному червоному з чорним килимі у вестибюлі. Будинок мовчить. Можливо, я надто засмучена, щоб почути те, про що мені прагнуть розповісти ці стіни. Але байдуже, в мене ще буде нагода. От чого-чого, а часу в мене вдосталь. Піднімаючись сходами, я всміхаюся власним думкам. Цей будинок уже дещо розповів мені, сам цього не усвідомивши.

Повернувшись у кімнату, беру двері на засувку і знову підпираю ручку стільцем. Знімаю капці, повертаюся… і завмираю. Напружуюся. Що це за звук? Мене з головою накриває відчуття, від якого аж мороз дере поза шкірою. Щось… чи то пак хтось дивиться на мене. Мене беруть сироти, волосинки на руках під довгими рукавами стають дибки.

Затамовую дух. Завмираю.

От воно, знову. Тихеньке шелестіння і якийсь стукіт, наче по мостинах ледь чутно б’ють маленьким дрючком. Налякано роззираюся. Але мій квапливий огляд нічого не дає. Тут такою мірою мало меблів, що під ними не сховаєшся. Навшпиньки обходжу кімнату і аж тоді нарешті бачу. Помічаю краєм ока щось сіре, наче пір’їнка. І знову чую цей самий легенький стукіт.