Читать книгу Загадкова кімната онлайн

87 страница из 105

Давній спомин знову накриває мене з головою. Великі очі мертвої миші, що втупилися в мене.

Кричу. Кричу. Кричу.

Поверхом нижче чути якийсь гуркіт, звук важких кроків. Двері рвучко розчахуються. Вривається Джек.

Побачивши мене на підлозі, він питає коротко:

– Що сталося? …А, звісно. Миша, так?

Насилу спинаюся на ноги, зі злістю відсмикнувши руку, коли він намагається мені допомогти.

– Ви ж казали мені, що у вас немає проблем з мишами!

Вигляд у нього водночас безневинний і зневажливий.

– Я таке казав? Не пам’ятаю. Певна річ, в будинку є миші. Достобіса. На Бога, це ж вікторіанський будинок, люба! Та ви хоч один такий маєток спробуйте в цьому місті знайти, де б не було мишви!

Він забирає в мене з руки віник.

– То де тут ця мала паскуда? А, ондечки ти… ага! Та в неї ж хвіст до мишоловки потрапив! Тепер точно не втече.

Він правує віником – і от уже мишоловку, разом з мишею, витягнуто з-під ліжка. Я відстрибую геть у нестримній паніці, притискаючи долоню до серця, яке несамовито калатає. Джек бере мишоловку й піднімає її на витягнутій руці. Рот мій кривиться від огиди. Він тицяє її в мій бік – миша хилитається в повітрі, підчеплена за хвіст, смикається, несамовито намагаючись звільнитися. Не можу точно визначитися, з кого Джек знущається – з тваринки чи з мене. Мабуть, з обох. Він же бачить, яка я налякана.