Читать книгу Загадкова кімната онлайн

92 страница из 105

Я не можу втриматися. Забираюся на кушетку, наче на карусель на ярмарку. Вмощуюся зручніше, поринаю у шкіряні обійми. Доволі затишно, але головне моє бажання – завершити з усім цим якомога швидше, тому я відмовляюся від чаю, кави й мінералки.

Не встигаю я оговтатися, а Вілсон уже сидить на своєму стільці, зчепивши пальці в замок на коліні.

– Чи ви не проти, щоб я записував дещо з того, про що ми сьогодні говоритимемо?

Хитаю головою. Хай собі записує, що мені? Я знаю, які запитання він мені ставитиме, і ладна відтарабанити йому всі потрібні відповіді й забратися звідси. Втім, не можу позбутися тривоги – а що, як втрачу самовладання, якщо почну детально переповідати йому власну історію?

– Ну що, може, для початку розповісте дещо про себе? – починає він.

Та без проблем. Я озвучую заздалегідь підготований варіант власної біографії – гладенько, наче шовком шию.

Порядна дівчина з середнього класу, родом із Суррею, єдина дитина, яка зростала в пасторальному середовищі, з люблячими й психічно врівноваженими батьками, які забезпечили мене всім необхідним. Буквально всім. Я була одна з найкращих учениць з усіх предметів у приватній школі – у рекламній брошурі цей заклад без зайвої скромності йменував себе «видатним». Я стала однією з тих небагатьох дівчат-випускниць, які вступили в університет на точні науки, а потім посіла високооплачувану посаду у відділі програмного забезпечення у фінансовому секторі. Швидко просувалася кар’єрними сходами. Я дисциплінована, вмію концентруватися на завданні, працьовита. В мене немає справжніх подруг, але, відверто кажучи, кому вони треба? А от хлопець був. Так, один, ви все правильно почули. Ні, я ніколи не ставала жертвою насильства, тому цю тему можна закрити. Ні, наркотики також не вживала й не страждала на жодний з видів залежності. Оце й усе. Отака от я.