Читать книгу Загадкова кімната онлайн

96 страница из 105

Доктор усміхається.

– Це цитата з Біблії, з Книги Йова.

– Сердешний Йов. Мені його шкода.

– А за ці роки ви зверталися по професіональну допомогу через свої проблеми?

– Так, багато разів.

Чесно кажучи, я про це хоч книжку писати можу.

– Коли, ще в початковій школі, в мене не виходило дати собі ради, мій таточко-лікар намагався з’ясувати, що ж зі мною не так, і консультувався в лікарів вашої спеціальності. Мої батьки страшенно переймалися, а тому відрядили мене на консультацію до дитячого психолога. Файна леді. Завжди носила спідниці від Вів’єн Вествуд[16]. Спитала мене, чи не цькують мене інші діти. Я відповіла, що ні. Тому вона вирішила, що все через булінг, хай навіть я й сказала їй, що ніхто мене не цькував.

Я крадькома зиркаю на нього.

– Боюся, мені ніхто не зможе зарадити.

– А ваш батько? Що він із цього приводу думає?

– Мій… батько? – перепитую звільна. Подумки повертаюся туди, до саду в батьківському котеджі. Згадую тата, який обережно гойдав мене на гойдалці.

– Так, – м’яко провадить доктор Вілсон. – Ви сказали, що він намагався вам допомогти, коли ви були ще дитина. Ви згадуєте його частіше, ніж матір. Також він лікар-професіонал, в якого є чимало друзів у цій галузі. Мені цікаво, що з цього приводу думає він. Він вам про це не казав?