Читать книгу Загадкова кімната онлайн

94 страница из 105

– Гадаю, Лізо, що ви зрозумієте: зараз серед представників мого фаху мало хто використовує слово «божевільний». А якщо й залишилися такі, то цих людей варто викинути з професії.

Він легенько зітхає, вивчає свої записи.

– Ваш батько згадав, що чотири місяці тому дещо сталося. Нещасний випадок, який, на його думку, ви, може, схочете зі мною обговорити. Це так?

Так типово для мого татка називати оту подію «нещасним випадком». Дрібничка така собі. Наче йдеться про щось, що час від часу може статися з кожним.

Знизую одним плечем.

– Якщо хочете.

– Ідеться не про те, чого хочу я, Лізо, а про те, чого хочете ви.

Здається, нам таки доведеться це обговорювати.

– Гаразд, тоді поговорімо про той «нещасний випадок».

– Хочете розповісти мені, що саме тоді сталося?

Я не хочу, але все одно доведеться. Голосно зітхаю; мені не хочеться, щоб голос тремтів. Сироти вперто поймають шкіру. Зосереджуюся. Починаю говорити таким відстороненим тоном, наче роблю доповідь.

– Ну що ж. Гадаю, я була тоді не в гуморі. У мене для таких випадків були ліки. Напередодні я погано спала. У мене бувають час від часу напади нічних жахіть, це триває ще з дитинства, і саме тоді один з них був у розпалі. Я майже не спала, тому на роботі взяла відгул. В обід я хильнула горілки, а для того, щоб настрій покращився, ковтнула кілька пігулок з тих, що були в аптечці. А потім ще кілька, і запила їх горілкою. Відтак іще. І ще. Я не тямила до пуття, що роблю. Я була втомлена й вибита з колії своїми нічними жахіттями. Напевне, я відключилася. Мене знайшли на підлозі у ванній. Наступне, що я пам’ятаю, – це як мені в шпиталі промивали шлунок.