Читать книгу Згодом онлайн

48 страница из 73

Мама відпустила мою руку й сказала Ліз їхати швидше, але та похитала головою.

– Невдала ідея. Можемо підчепити поліційний супровід, і вони захочуть дізнатися, куди ми так женемо. А що мені їм казати – що треба побалакати з покійником, доки він не зник?

З того, як Ліз це сказала, я зрозумів, що вона не повірила ані слову з маминої розповіді, а просто їй потурала. І піддражнювала. Та мене це влаштовувало. Що ж до мами, навряд чи їй було діло до того, що думає Ліз. Головне, щоб вона довезла нас до Кротона-на-Гудзоні.

– Тоді якомога швидше.

– Прийнято, Ті-Ті.

Мені не подобалося, що вона так називає маму. Деякі діти в моєму класі так називали потребу сходити в туалет. Але маму це наче й не турбувало. Того дня вона б не відреагувала, навіть якби Ліз назвала її Бонні Бомбобуферс. Мабуть, навіть не помітила б.

– Хтось уміє берегти таємниці, а хтось – ні, – сказав я. Не зміг промовчати. Тобто, здається, я був сердитий.

– Припини, – попросила мама. – Мені зараз бракувало тільки, щоб ти дувся.

– Я не дуюся, – надуто відрізав я.