Читать книгу Згодом онлайн

52 страница из 73

– Кого? – спитав я. – Кого він убив?

– Довго нам ще їхати? – спитала мама. Гранатомет її не цікавив, бо мала власну мороку.

– Хлопця, який мав необережність скористатися однією з небагатьох телефонних будок, що ще лишилися на Мангеттені, – сказала Ліз, ігноруючи мою матір. – Сапери думають, що вона вибухнула тієї ж секунди, коли він зняв трубку з важеля. Два патрони динаміту…

– А нам обов’язково про це говорити? – нетерпеливилась мама. – І чому кожен клятий світлофор – червоний?

– Два динамітні патрони, примотані скотчем під поличкою, на яку люди можуть класти дрібні монети, – незворушно провадила Ліз. – Гранатомет – винахідливий падлючий син, мушу віддати йому належне. Створять нову опергрупу – це вже третю з дев’яносто шостого року, – я спробую пройти конкурс. Я була в попередній, шанси є, можу використати напрацювання.

– Зелений, – сказала мама. – Рушай.

І Ліз рушила.

Я доїдав картоплю фрі (холодну, але мені було байдуже), коли ми звернули в маленький тупик, на вулицю, що називалася Коблстоун-Лейн[6]. Бруківка на ній, може, й була колись, та тепер поверхню вкривав звичайний гладенький гудрон. Будинок у самому кінці мав назву Коблстоун-Котедж. Великий, кам’яний, з вигадливими різьбленими віконницями й мохом на даху. Так, ви все правильно почули, мохом. Здуріти, правда? Ворота були відчинені. Обабіч них на стовпчиках висіли таблички з того самого сірого каменю, що й будинок. На одній було написано «НЕ ЗАХОДИТИ, МИ ВТОМИЛИСЯ ЗАКОПУВАТИ ТРУПИ». На другій над написом «ОБЕРЕЖНО, ЗЛИЙ ПЕС» скалилася німецька вівчарка.