Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

40 страница из 89

– Ну що ти? Що, моя дівчинко? – промовив він розчулено й обійняв її за худенькі плечі, провів зашкарублими долонями по спині, пригорнув до себе, торкнувся волосся. – Не треба, дитинко, не треба!

Він не знав слів утіхи, а якщо і знав колись, то вже забув усі лагідні слова, бо не було кому їх казати. Володимир на мить розгубився, не знав, як заспокоїти юну жінку, що була схожа на дівчинку-підлітка, яку незаслужено образили і він має їй сказати щось важливе для неї, заспокійливе, а слів забракло і лише грудкою стиснуло горло так, що він замовк і лише гладив її худенькі плечі та шовковисте волосся.

Віталія ткнулася обличчям у пропахлу тютюновим димом куртку чоловіка, і цей запах був таким близьким і рідним. Вона притискалася всім тілом до людини, яка була зараз їй найріднішою, і плакала, не в змозі зупинити потік сліз. Вперше за останній час вона відчувала себе захищеною, але зараз у неї назовні з новою силою полився той біль, який накопичився всередині, і вона була вдячна чоловікові, що той просто мовчав, пригорнувши її до себе. Володимир незграбно проводив шорсткою долонею по її спині, волоссю, яке чіплялося за зашкарублі пальці, але ця батьківська ласка їй здавалася найніжнішою у світі, і від розчулення Віталія ще більше розплакалася. Її плач розпачу і безвиході перейшов у глухі ридання, схожі на виверження вулкана, що довгий час тримав у собі лаву, яка нарешті вирвалася назовні, і не існує сили, здатної її зупинити. Чоловік не відпускав Віталію, даючи змогу вилити накопичений біль слізьми, аж поки ридання не почали стихати. Віталія так і стояла, припавши до грудей чоловіка, і лише тихе здригання її худеньких плечей вказувало, що вона ще не заспокоїлася.