Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

41 страница из 89

Під’їхав автобус з екскурсантами і зупинився неподалік них. Люди виходили з нього, розминали плечі, жваво розмовляли і мимоволі звертали увагу на дивну пару. Володимир це помітив і тихо промовив до Віталії:

– Віто, ти в нормі? Може, вже підемо? Бо екскурсанти поглядають на нас і думають, що цей дід робить з молодицею посеред дороги?

Віталія злегка відсторонилася від Володимира, поглянула на нього почервонілими очима. Вона побачила людей біля автобуса і ледь помітно всміхнулася.

– Мені байдуже, що вони про нас думають.

– І знаєш, що вони подумали? Дід з бородою, у якого з дупи пісок сиплеться, звабив юнку і демонструє це всім навколо!

– Та ну вас! – усміхнулася Віталія і підняла свій наплічник, який сповз із її плечей і лежав поруч. – І ніякий ви не дід, а чоловік у розквіті сил! Ходімо вже!

Будиночок Володимира був незамкнений, як і раніше. Скрипнули двері, і Віталія переступила поріг, поглянула на труну, усміхнулася.

– Тоді, коли вперше її побачила, мені справді стало лячно, – сказала вона, зайшовши у будинок.