Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

42 страница из 89

– Проходь, будь як удома, а я зараз тебе нагодую! Зголодніла з дороги? Та що я питаю? У мене гостя, а я щось ляпаю язиком замість того, щоб пригощати!

Чоловік заметушився, поставив сковорідку на плитку, дістав хліб. Володимир був радісно збуджений і незвично говіркий. Віталія сиділа, дивлячись, як він радіє її приїзду, розігріває щось їстівне, кип’ятить воду в чайнику, дістає посуд. Володимир багато говорив, що було для нього не властиво, і Віталія не переривала його. Їй було так приємно знати, що є людина, яка щиро радіє зустрічі з нею, відчути турботу цього самотнього вайлуватого чоловіка.

– Все! Прошу до столу! – запросив він Віталію.

– Картопелька? – Віталія потягнула носом повітря. – Так смачно пахне!

– Так! Смажена на салі! І чай на травах!

Віталія з апетитом їла і нахвалювала страву Володимира.

– А ковбаска! От дурна голова! Я ж купив до твого приїзду! – чоловік ляснув долонею собі по лобі.

– Ні, дякую! Я краще буду вашу картоплю!

Чай вони пили на ґанку, споглядаючи на синій купол церкви, прикрашений хрестом. Володимир розповідав, як почав правити службу, як потягнулися сюди люди.