Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

43 страница из 89

– Я хочу побувати там усередині, – сказала Віталія.

– Можемо хоч зараз!

Володимир відчинив перед Віталією двері церкви, і вона зайшла всередину. Там було тихо, прохолодно, стіни прикрашені іконами з ликами святих, які мовчки споглядали на відвідувачку. Віталія намагалася ступати нечутно, щоб не порушити тишу, повільно ходила від однієї ікони до другої, вдивлялася у суворі обличчя. Їй здавалося, що святі дивляться на неї то з осудом, то запитально, а їхній пильний погляд зазирає у саму душу. Було відчуття, що вони знають про її загиблу дитину і засуджують.

– Пробачте, я не хотіла, – шепотіли її губи, коли вона підходила до наступної ікони і вдивлялася у лики святих. – Я винна, але я не хотіла… я не хотіла… вибачте, прошу вас, помилуйте мене!

Віталія мимоволі здригнулася, коли Володимир торкнувся ї плеча.

– Ви навчите мене молитися? – запитала вона.

Чоловік поглянув у її широко відкриті очі, побачив відвертий погляд, сповнений відчаю і благання.

– Молися, як підказує тобі серце, – промовив він.