Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

45 страница из 89

– І тоді ти підписав контракт? – чи то запитав, чи підвів риску під розповіддю друга Родіон.

– Так! Прикинув, що на роботі буде йти оклад на картку, щось отримаю на службі, тож повернуся і куплю бодай кімнату в гуртожитку, а якщо пощастить, то навіть маленьку однокімнатну квартирку, – мрійливо говорив юнак, і від того його обличчя з ледь помітним дрібним ластовинням осявала усмішка.

Родіон довірився Роману і розповів про своє кохання і навіть про втрату дитини.

– А я все життя думаю про свою матір і намагаюся зрозуміти, чому вона мене покинула, – сказав Роман. – Часто гадаю, чи мучить її совість, чи шукала вона мене. Якщо ні, то значить, у неї немає серця.

– А ми з Віталією житимемо, весь час шкодуючи про те, що все вийшло так безглуздо і ми самі винні у тому, що втратили своє немовля. Це такий тягар, який ніколи не відпустить!

– Кажуть, що час лікує, – обережно зауважив Роман. – Ось відслужиш три роки, повернешся до своєї коханої, ви одружитеся і матимете ще дітей. Розумію, що інша дитина не може замінити втрачену, але нові клопоти про немовля притуплять біль.