Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

48 страница из 89

Спогади про загиблу дружину болем шпигонули у серце. Володимир знав, що в такі хвилини, щоб позбутися нестерпного душевного болю, має перемкнутися, відволіктися і думати про щось позитивне. Він прислухався до веселого різноголосого співу птаства. Чоловік знав, що деякі птахи вже зайняті потомством, тож не чути їхнього співу, але все одно слух тішили голоси, що доносилися з гущавини дерев і кущів. «Для птахів весна і літо, як одне життя, – розмірковував чоловік, – за час якого мають знайти свою пару, збудувати гніздечко, відкласти яєчка, висидіти пташенят і вигодувати їх, щоб ті змогли почати своє життя. На відміну від них, для людини – це лише кілька місяців тепла, коли не можна встигнути зробити нічого з того, що встигають птахи».

Володимир поглядав, як Віталія зривала пообіч стежки квітку, не зупиняючись ні на мить, роздивлялася її, складаючи букетик. Її приваблювали ромашки, які з цікавістю визирали з високої густої трави, витягнувши свої тендітні голівки на тонкому стебельці. Віталія обирала серед них найбільшу за розміром, зривала, йшла далі. Свій білий букет вона розбавила дзвіночками кольору весняного неба, додала до нього дрібні квіточки жовтого кольору.