Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

50 страница из 89

– Синочку, моє сонечко, мій любий, ріднесенький! Пробач своїй нерозумній матері! Вибач, що не вберегла! Вибач, вибач, вибач! – тужила жінка.

У Володимира серце обливалося кров’ю, коли він дивився, як у своєму горі жінка обнімає маленьку могилку, пестить її, мов свою дитину, обливає сльозами і тужить так, що по шкірі йдуть мурахи. Він дав їй час вилити біль зсередини, підійшов ближче, легенько торкнувся її плеча, яке все ще здригалося від ридань.

– Досить, доню, – промовив. – Сльозами нічого не виправиш.

– Як йому там? – підвела на нього очі, широко розкриті, наповнені сльозами і відчаєм.

– Він уже там, – промовив чоловік, вказавши поглядом угору.

Віталія розправила спину, поглянула на небо. Там, прямісінько над нею, у чистій блакиті зависла маленька пухнаста хмаринка.

– Іванко… Він там? – промовила, підводячись.

– Так. Іванко тепер там, став янголятком.

– Як йому там?

– Про нього подбає Всевишній, – відповів чоловік.

Володимир обійняв її за плечі, і вона відірвала погляд від хмаринки, із вдячністю поглянула на чоловіка. Нахилилася, підняла зібраний дорогою букет лісових квітів, уквітчала ними могилку сина. Лише тоді подивилася на молоду вишеньку, подумала з жалем, що не знає, чи вона радувала світ своїм цвітом навесні, чи ні. І тут помітила дрібну зелену зав’язь на гілочках!