Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

49 страница из 89

– Гарно! – похвалив Володимир і запропонував перепочити.

– Гаразд, тільки недовго, – погодилася жінка.

Вони зупинилися біля поваленого дерева, яке було без листя і з облізлою трухлявою корою, присіли на нього, і Володимир дістав пляшку з водою.

– Питимеш? – подав Віталії.

Вона мовчки ковтнула кілька разів, витерла долонею піт з чола.

– Спекотно! – сказала вона.

– Сонце підніметься вище, то ще спекотніше буде, – зауважив чоловік.

– Десь я читала, що не можна сидіти на мертвих деревах, – стиха промовила Віталія, відколупнувши шматок товстої трухлявої кори.

– Не знаю, – стенув він плечима, – то все забобони, які люди самі собі вигадали.

– І все-таки… Може, вже підемо? – Віталія поглянула на безхмарне небо і примружила очі від яскравого сонячного світла.

– Ходімо!

Коли підійшли до місця, де Віталія жила з Родіоном, вона пришвидшила ходу й одразу попрямувала за хатинку, Володимир поспішив за нею. Жінка зупинилася біля невеликого горбка, повільно опустилася на землю, лягла, обняла його руками, мов живу істоту, і розплакалася.