Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

52 страница из 89

– Прощавай, сонечку! Вишенько, на тебе вся надія! – сказала Віталія, прощаючись. – Я вас ніколи не забуду!

– У хату зайдеш? – запитав Володимир.

– Так!

– Впевнена?

– Впевнена.

Двері були підперті палицею. Видно, хтось уже заходив усередину. Володимир прочинив двері, помітив, що жінка вагається, і переступив поріг помешкання першим. За ним тихо увійшла Віталія, стала поруч.

– Ось тут ми були найщасливішими людьми у світі і стали найнещаснішими, – промовила вона стиха.

– Так іноді трапляється.

– Як так?

– Коли поруч із щастям біда вештається.

Віталія помітила одразу, що шафа з речами відчинена. Вона підійшла ближче – поличка, де лежали дитячі речі, була порожня. Віталія навіть зраділа тому, бо хотіла і боялася доторкнутися до одежин Іванка і відчути його запах.

– Дитячі речі комусь згодилися, – сказала вона. – Нехай чужа дитинка їх носить, а про мою подбає Всевишній, – повторила слова чоловіка.

– Ходімо, доню. Ти не ображаєшся, що я тебе так називаю?

– Та що ви?! Я не знала свого батька, а так хотілося!